Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay

Активний вiдпочинок в Украiнi

Рассылка закрыта

При закрытии подписчики были переданы в рассылку "Достопримечательности Украины" на которую и рекомендуем вам подписаться.

Вы можете найти рассылки сходной тематики в Каталоге рассылок.

←   Июль 2005   →
 1
 2
 3
 4
 5
 6
 7
 8
 9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Автор
Сiндбад

Статистика

343 подписчиков
0 за неделю
←   Все выпуски   →

Активний відпочинок в Україні Випуск 11


Информационный Канал Subscribe.Ru 
Доброго дня, читачі розсилки! Ви отримали одинадцятий випуск розсилки
"Активний відпочинок в Україні". З Вами її ведучий Сергій Овчаренко

Сьогодні у номері Вам пропонується стаття

                          Шарм шрамів 
   У 100 замках Тернопілля привидів більше, ніж туристів. А шкода

Автор: Анна ІРИНІНА

                           "Оксамитова" зачистка

      Середньовічний замок у селі Токи дав життя багатьом сараям
сільчан. Стоїть він, тобто його монументальні рештки, на острові,
приєднаному до «материкових» Токів вузькою перемичкою, такою, що
одна вантажівка проїде, а дві вже не розминуться. Позаду — цівка
Збруча, саме тут до 1939 року стояла прикордонна застава поляків.
Попереду — одна, і єдина на весь острів, грунтівка, що поволі
виводить вас на порожнє зелене черево замку. У стінах незаможних хат
та сараїв обабіч дороги легко прочитується мозаїка каменюк вапняка —
точнісінького такого, з якого вимурувано замок. Що ж, мир — хатам,
війна — палацам, як любили примовляти колись по той берег Збруча.

      Збруч, цей давнішній «берлінський мур» України, виглядає нині
простеньким сільським ручаєм, який корови переходять убрід і
мандрують під наглядом лінивих пастушат iз Тернопілля на
Хмельниччину, на луки, поцятковані маргаритками. Ця пастораль збиває
спантелику, заважає усвідомити, скількох людей, які, рятуючись від
Голодомору в 37-му році, кидалися тут у Збруч, аби перебратися з
Радянської України в Україну польську, прикордонники розстрілювали у
спину. Літні люди, які живуть побіля замку, пригадують, як один із
втікачів таки подолав Збруч, дійшов до найближчої хати і вмер від
голоду прямо посеред двору. А скільки їх таких загалом було —
історія мовчить, начебто набравши води в рота.

      Історія замку в Токах на тлі цієї історії виглядає на такою
вже й драматичною. Напевно, його будівничі й не думали про вічність
чи навіть про довговічність, адже зводили замок з вапняка —
найдешевшого тут матеріалу, якого вдосталь у сусідніх кар'єрах,
проте який найпростіше піддається руйнації. У ХХІ століття увійшла
лишень одна з трьох башт (ще одну, розповідають краєзнавці, знищили
бульдозерами колгоспні вожаки у 70-х). 

      Активісти туристичної фірми «Оксамит КЛ» вирішили зберегти
хоча б ці залишки, тож на початку травня зініціювали своєрідний
суботник: очистили від грунту, бур'янів та паростків ясенів і
осокорів, провели консервацію башти, а заодно екскаватором прибрали
сміттєзвалище на схилі замкового муру. Було вивезено цілий КамАЗ
сміття — аж не віриться, що один куток села може «виробляти» так
багато сміття. «Я сказала голові сільради, що як будуть скидати тут
сміття — викличу інспекцію і будемо штрафувати», — каже експресивна
директор турфірми Лідія Королюк. 

      Консервація подібних історичних руїн — річ нехитра, просто
нею ніхто в нашій країні не переймається, якщо пам'ятка не
державного, а місцевого значення. Що зробили в Токах? Повирубували
деревця, що поросли всередині башти, звільнили від грунту всі її
виступи, зубці, залишки напівкруглої галереї другого ярусу, а
натомість «намастили» тонким шаром цементного розчину — для
зміцнення. Сумна сіра башта стала нагадувати одинокий уцілілий
кутній зуб, яким милується щасливий від своєї праці консиліум
дантистів, — її вдалося вберегти від руйнації років на десять.

      Толока рятувальників старовини в селі Токах — не перша акція
"Оксамит КЛ". Кілька років тому вони очистили околиці Джуринського
водоспаду і палацу Понінських в урочищі Червоне. Ця турфірма — одна
з небагатьох в Україні, хто працює здебільшого не на "вивезення"
туриста в єгипти і анталії, а на «ввезення», розробила 30 власних
маршрутів Поділлям і Галичиною, тож в її ідеї очищення історичної
спадщини міцно обнялися шляхетна мета і бізнес.

      Узагалі, помічено, що в нашій країні красу й історію рятує
зазвичай шаленство аматорів. Екскурсовод, яка супроводжувала групу
київських журналістів, запрошену в прес-тур по Тернопіллю
Національною туристичною організацією, розповіла, завдяки якому
трюку вдалося відреставрувати унікальний іконостас церковці Іоанна
Богослова в Токах, внесений в охоронні реєстри ЮНЕСКО. У 1999 році,
незадовго до виборів усенародного, Леонід Кучма в робочій поїздці
Західною Україною завітав і в це село, звісно, зайшов і до
легендарної дерев'яної церкви, де сповідувався, за переказами, сам
Богдан Хмельницький, ідучи на ляхи. А священик візьми та й скажи, що
Богдан-Зиновій та інші славні гетьмани, які сюди заходили Богові
молитву скласти, всенеодмінно і щедро на храм жертвували, тож,
мовляв, незле буде, як і ви, пане гаранте, подбаєте про реставрацію
диво-іконостасу ХVII століття. Цього б святого отця — та до Тарасюка
в дипломати! Кучма — куди дінеться — дав вказівку виділити кошти.

                      Бузок у графськiй опочивальнi

      Тернопілля, найбагатша замками та палацами область України,
має їх більше ста. 30 внесено у реєстр пам'яток, інші — стоять
занедбаними руїнами, як той, що в Токах. Однак це не означає, що всі
замки, внесені у згаданий охоронний реєстр, красуються у
первозданному вигляді на величних перинах своїх оборонних валів.
Утім це зовсім не перекреслює їхню притягальну містичність і
домінантну вагу в архітектурі маленьких містечок Тернопілля, де ледь
не кожне має ратушу і ринкову площу не меншу, ніж, скажімо, у
столиці країни-члена ЄС Таллінні. Ці міста були підпорядковані
Магдебурзькому праву, і нині є додатковим доказом, якщо хочете,
європейськості України.

      «Відтворення такого замку, як у Токах, Бучачі чи в Теребовлі,
обійдеться у 8-10 мільйонів гривень, — каже Ярослав Пелехатий,
головний спеціаліст з питань охорони пам'яток архітектури Управління
архітектури обласної держадміністрації. — Але я переконаний, що у
перспективі відтворювати треба всі замки». З паном Пелехатим
хочеться посперечатися, і не тільки з огляду на ціну питання,
надмірну з точки зору держави, де пенсіонери виживають тільки тому,
що умирати дорожче, ніж жити, а в дитячих притулках не вистачає
грошей на м'ясо. Річ у тім, що занедбаність деяких фортець, які не є
пам'ятками державного значення, виглядає дуже романтичною і
привабливою навіть для туризму. Існують в історії речі, які треба
пам'ятати, а не відновлювати. Їхня неповторюваність складає їхню
неповторність. Декаданс розвалля зазвичай красивіший, ніж
банальність ремісничого реміксу. Таким є палац Понінських в урочищі
Червоне.

      Червоне — не тому, що після 1939-го в цю місцину в
Заліщицькому районі прийшли червоні, а тому, що такого кольору
глинисті грунти в усій околиці. До середини минулого століття
існувало містечко Червоногород. Сьогодні це велетенський дивовижний
природний казан посеред поля. На його дні — узвишшя, на якому в
XVII ст. виросла кам'яниця замку, що її в 1806 році родина шляхтичів
Понінських перетворила на перфектний палац з двома баштами в
мавританському стилі. 

      Навіть по напівзруйнованих натепер турах видно, як
архітектурна основа цього палацу відрізняється від більшості
тернопільських палацiв польсько-руських родин, переобладнаних із
середньовічних фортець. О цю пору круча, на якій вивищується
естетське обійстя Понінських, і камені, що лишилися від нутрощів
палацу, можливо, від графської опочивальні, буяють бузковим цвітом —
звичайним, безпородним, і білим, окультуреним. Як вишивка бузково-
білим по кам'яному. Бачте, на залишках чиїхось аристократичних
пенатів лопухи пробиваються, а тут — зарості бузку.

      Як стояти з тилу палацу, то через лаз, що веде з прибудови,
котра ліворуч, можна майже не пригинаючись пройти всередину вежі. Це
був хід для прислуги, котра заносила яства панам, коли ті бажали
провести бесіду в західній вежі, де, за припущеннями дослідників,
розташовувалася колекція зброї. Проте зараз зрозуміло, що марно було
вберегти секрети від тамтешніх Полоніїв — через пробоїни видно
спіраль східців, вирізьблених усередині баштової стіни. Змовників
могли слухати, якщо вони говорили не пошепки.

      Як і всі замки, цей, у Червоногороді, рясніє підземними
ходами, переважно — створеними легендами та переказами. Один,
кажуть, вів до костелу, що за сто метрів, на цьому ж пагорбі; інший
— до водоспаду. Джуринський водоспад надзвичайно красивий. Він
падає з висоти 16 метрів двома широкими хвилями, підскакуючи на
12-14 нерукотворних камінних східцях. Саме завдяки тому, аби мати
змогу милуватися водоспадом, Понінські й купили це обійстя; вони
притягувалися — красиве до красивого.

                        Зі своїми саньми — в Рай

      Є на Тернопіллі й замки, красивіші за ландшафти, в які вони
вписані. До прикладу — Бережанський, куди з'їжджаються польські
туристи чи не частіше за українських, адже пов'язаний він з іменами
родовитої щляхти — Синявських, Чорторийських, Потоцьких. Остання
фамілія, придбавши замок для «бізнес-мети», влаштувала тут
пивозавод. А в 1915 році в Бережанському палаці розташовувалася
ставка генерала Брусилова.

      Утім Брусилов — це незначний історичний епізод на тлі
інтригуючих політичних подій і домовленостей, пов'язаних з цим
палацом. «Останні покоління Синявських були великими політичними
інтриганами, — розповідає історик Володимир Парацій, завідувач
науковим відділом Державного історико-архітектурного заповідника в
Бережанах. — Так, Микола Адам Синявський, будучи підданим Австор-
Угорської імперії, приймав, щоправда недовго, одного з ватажків
повстанців, поета Ференца Ракоці. Він жваво спілкувався в цьому
палаці і з Петром І, i з гетьманом Мазепою. У сімейній картинній
галереї зберігалися портрети і того, й іншого». За деякими
джерелами, Синявський та Петро І, обоє чоловіки дужі, набравшись
горілки, влаштовували змагання — хто першим потрапить у Рай,
запрягшись у сани. Пікантності цьому парі додають дві деталі: перша
— що сперечалися вельможні особи влітку, отож сани тягнути було
значно важче, ніж по снігу; друга — що Раєм називається село за
7 км від Бережан. Хто виграв — історія про те мовчить. А в нашу
епоху, напевно, кинули б ту суперечку та змагалися в боулінг.

      Замок у Бережанах будували довго — 20 літ. І реставрація
займе не менше, сумно жартують співробітники заповідника. Вхід на
територію замка-пам'ятки коштує 1 гривню. Грошей катма. Тож і
залучають до чорнових робіт солдатів строкової служби. Принаймні,
коли наша група прибула в палац, п'ятеро «салаг» вайлувато
перекидали землю біля колишнього палацового костелу. Привидів,
кажуть, не бачили. Хоч місцеві люди звикле оповідають, що вештається
тут дух Миколи Адама, останнього iз Синявських. Поховали його у
Львові, а хотів чоловік знайти останній прихисток у Бережанах, в
усипальницi костелу, що на подвiр'ї його палацу. Ото й ходить,
місце собі підшукує. Та, видно, не дуже йому комфортно в
невідреставрованому замку. Причаївся тепер, туристів чекає...

Джерело інформації: "Україна Молода", 31 травня 2005 року


З повагою, Сергій Овчаренко
керівник проекту "Активний відпочинок в Україні",
http://www.activerest.in.ua
mailto:sergiy@activerest.in.ua
Subscribe.Ru
Поддержка подписчиков
Другие рассылки этой тематики
Другие рассылки этого автора 		Подписан адрес:
Код этой рассылки: rest.travel.activerest 		Отписаться
Вспомнить пароль
В избранное