Рассылка закрыта
При закрытии подписчики были переданы в рассылку "Все об армии, оружии и военной технике" на которую и рекомендуем вам подписаться.
Вы можете найти рассылки сходной тематики в Каталоге рассылок.
Термін "бойова група" не ввійшов поки що у діючі бойові статути.
| Информационный Канал Subscribe.Ru |
"Есть ДЕСАНТНЫЕ ВОЙСКА - нет задач невыполнимых!"
Выпуск № 51
| В выпуске | Контакты |
|
Уважаемые подписчики! Данная статья прислана с факультета аэромобильных войск Одесского института Сухопутных войск и публикуеться языком оригинала. Приносим извинения за возможные неудобства. |
Вопрос Письмо |
| Обновления | |
|
1. Введена возможность экспорта новостей с нашего сайта Подробнее | |
| Тактика дій дрібних груп у ході припинення збройного конфлікту | |
  |
Термін "бойова група" не ввійшов поки що у діючі бойові статути. Але практика завжди вносить свої корективи у теорію: під впливом різних факторів з'являються нові форми і способи дій військ. Звернемося для початку до досвіду бойових дій в Афганістані. Відомо, що ця війна принесла чимало сюрпризів. Довелося рішуче ламати сформовані тактичні стереотипи, діяти не по класичних канонах позиційного протиборства, як це було у двох світових війнах, а в умовах, коли бойові зіткнення із противником епізодично виникали то в одному, то в іншім місці і так само зненацька припинялися, як і починалися. У цій обстановці (коли "усюди фронт") і була вироблена нестереотипна тактика "загонових дій". Суть її у тому, що для рішення кожного конкретного бойового завдання тактичного плану створювалося своє угруповання сил і засобів, основу якого найчастіше складав посилений мотострілковий (парашутно-десантний, десантно-штурмовий) батальйон з приданими танками, артилерією і саперами. Це був обхідний, рейдовий, або ударно-штурмовий загін цільового призначення. Як би не відрізнялися прийоми наших військ в Афганістані від бойових дій на Північному Кавказі, вони багато в чому подібні за формами та способами рішення завдань. Той же "лоскутно-вогнищевий" характер бойових дій, те ж нелінійне, розширене поле бою з розмитими межами між фронтом і тилом, та ж тактика "набігів" іррегулярних формувань, ті ж в основному і застосовувані ними прийоми партизанської боротьби - кинджальні вогневі удари з близької відстані, бандитські напади на військові колони, сторожові застави, гарнізони, обладнання засідок на дорогах, масове мінування, використання снайперів... Цілком природно, що загонова тактика і в першу, і в другу чеченські кампанії стала застосовна для полкових (бригадних) і батальйонних тактичних груп. Але на відміну від Афганістану, у Чечні військам довелося вирішувати більш складні і різноманітні тактичні завдання у специфічних умовах. Змінилися, удосконалилися, стали більш витонченими способи дій бойовиків. Великі, організаційно оформлені на початку вторгнення у Дагестан незаконні збройні формування (НЗФ) після нанесеного їм ураження перейшли до тактики "блошиних укусів", стали найчастіше діяти дрібними, розрізненими бандгрупами, що застосовують в основному диверсійно-терористичні акції - раптові "набіги" за принципом "наскок - відхід", вогневі нальоти, засадні дії, снайперський вогонь, масову установку мін-"сюрпризів". Групова тактика, що застосовувалась федеральними військами у контртерористичній операції, явилася відповідною реакцією на зміну умов оперативно-тактичної обстановки і дій незаконних збройних формувань. Вона знайшла своє конкретне вираження у створенні в складі мотострілкових і парашутно-десантних підрозділів імпровізованих бойових груп у виді "двійок", "трійок" і більш великих утворень, що включають різних фахівців - мотострільців-автоматників, кулеметників, гранатометників, що підсилюються саперами, а іноді вогнеметниками. Мета формування таких груп - створити більш гнучкий, розосереджений бойовий порядок підрозділу, що був би більше пристосований для боротьби з дрібними бандгрупами, у тому числі у горах, населених пунктах, забезпечував більш ефективне використання бойових якостей кожного виду стрілецької зброї. У цьому випадку, природно, підвищуються роль молодших командирів і старших груп і взагалі самостійність і відповідальність кожного військовослужбовця за виконання поставленого. Однією з передумов щодо створення бойових груп явилося і те, що у ході бойових дій у Чечні особливе місце зайняло снайперське протиборство. У ряді випадків, особливо при діях у місті, горах, снайпер стає, можна сказати, ключовим діючим лицем: уражаючи важливі цілі, він нерідко багато в чому визначає успіх підрозділу. На жаль, досить тривалий час використання снайперів (хоча у військах їх ставало все більше) не приносило належного ефекту, оскільки вони діяли як звичайні мотострілки: командири не були навчені тактично грамотно визначати їх місце у бойовому порядку взводу, роти. Положення істотне змінилося, коли снайпера стали включати до складу групи і діючі у парі з ним автоматники, кулеметники, гранатометники стали допомагати йому у пошуках цілі, забезпечувати його охорону, вибір позиції, її маскування. У результаті підвищилася ефективність використання не тільки снайперів, але і самих бойових груп. Хоча командування Об'єднаного угруповання військ (сил) досить швидко оцінило переваги групової тактики, і у війська були надіслані докладні рекомендації щодо їх застосування, освоїти на практиці цю, здавалося б, не настільки складну науку, виявилося справою непростою. Створення бойових пар, трійок, груп ("автоматник-гранатометник", "кулеметник-автоматник-снайпер") спочатку носило формальний характер. Особливо важко було домогтися бойовій злагодженості, визначеній синхронності дій груп, їхньої взаємної підтримки, без чого губився зміст їхнього створення. Мотострілки нерідко спішувалися на великій відстані від позицій бойовиків, групи просувалися розрізнено, неузгоджено, не підтримували вогневого взаємозв'язку, що полегшувало противнику відбиття атаки. Складно давалася взаємодія бойових груп з підтримуючими вогневими засобами. Так, бойові машини піхоти здійснювали вогневу підтримку, знаходячись на відстані від груп, що атакують до 1.000 м, а танки ще далі - до 1-4 км, що не дозволяло досягти швидкого й ефективного придушення вогневих точок бойовиків, порушувалася тактична взаємодія у підрозділі, і бойові групи власне кажучи позбавлялися вогневої підтримки. Командування вжило ряд дієвих заходів, щоб ліквідувати зазначені недоліки, навчити офіцерів, молодших командирів, старших бойових груп раціонально поєднувати вогонь, рух і маневр. Створення бойових груп у складі федеральних військ, на думку фахівців, у цілому себе виправдало. Практика показала, що при належній підготовці та всебічному забезпеченні вони можуть успішно діяти у наступі та обороні в складі бойової охорони, сторожових застав, при проведенні блокування, пошуку, патрулювання, при штурмових діях у населеному пункті та у горах. Звичайно, їхнє застосування - не панацея. Не можна не враховувати того, що їхнє створення вступає у визначене протиріччя з основним принципом бою - зосередженням сил і засобів на важливому напрямку, та й не проти всякого противника прийнятна групова тактика - вона не заміняє, а лише доповнює ударну тактику. До того ж, як відзначалося, тактично грамотне використання бойових груп вимагає від командирів чималого мистецтва. Разом з тим привнесення групової тактики у військову тактику істотно змінило "лице бою": він став розпадатися на більш дрібні вогнища, що багато у чому ускладнило роботу командирам взводів, рот, батальйонів - стало важче тримати нитки керування у своїх руках, організовувати розвідку, забезпечувати захист, охорону. Довелося вносити корективи і у методи роботи щодо підготовки бойових дій. Центр зусиль командирів усе більш зміщається в низову тактичну ланку - безпосередньо у взводи, відділення, бойові групи, розрахунки, екіпажі, від умілих дій яких у вирішальній ступені залежить результат бою. У ході контртерористичної операції накопичений чималий досвід організації дій бойових груп у різних умовах. Центральне місце в роботі командирів, як показала практика, повинна займати організація взаємодії як усередині самих груп, так і між ними, а також з підтримуючими їх вогневими засобами. Найбільш діючим методом є проведення тактико-стройового заняття, тактико-вогневого тренування на місцевості, подібної з районом майбутніх дій. У ході таких занять легше предметно роз'яснити кожному військовослужбовцю окремо і групі у цілому їхнє місце у бойовому порядку взводу, роти, яке завдання та яким чином вони повинні виконувати, як їм варто взаємодіяти із сусідами, що підтримують вогневими засобами, саперами, вогнеметниками. Особливу увагу необхідно приділити тому, щоб усі чітко з'ясували сигнали оповіщення, впізнання, виклику, переносу і припинення вогню. З особливими труднощями командування зіштовхнулося при застосуванні бойових груп у гірських районах Чечні. Справа у тому, що багато підрозділів, що прибули до складу угруповання, не мали можливості на місцях дислокації пройти гірську підготовку. Якщо під час війни в Афганістані знов надійшовше поповнення 40-ої армії 3-4 місяця навчали у спеціальних навчальних центрах Туркестанського військового округу і лише після цього направляли в район бойових дій, то у ході контртерористичної операції можливості для настільки тривалої підготовки військ не було. Освоювати способи дій у горах приходилося, на жаль, в основному у ході бою. Особовий склад кожної бойової групи повинен був пройти спеціальну гірську підготовку, що включає фізичну підготовку і тренування у техніці подолання гірських перешкод, навчання орієнтуванню у горах, особливо вночі, у туман, визначенню відстаней. Автоматники, кулеметники, снайпери вчилися вести вогонь при великих кутах місця цілі, у складних метеорологічних умовах, при різких змінах температури й атмосферного тиску. Усі військовослужбовці освоювали інженерну справу. Вони повинні були вміти встановлювати міни, розмінувати і робити підривні роботи, а також швидко і вміло пристосовувати скелі, печери й інші природні укриття у горах для ведення бою, використовувати їх для захисту та маскування. Особлива увага зверталася на узгодження дій груп при оволодінні пануючими (командними) висотами, при просуванні у долинах, ущелинах, подоланні перешкод і загороджень. Тут від кожного воїна були потрібні взаємодопомога один одному. Сигнали взаємодії призначалисянайбільш прості, що легко запам'ятовуються і ясно відрізняються один від одного. Досвід переконує також, що кожен військовослужбовець, що входить до складу бойової групи, незалежно від спеціальності, повинен бути навчений прийомам ведення розвідки місцевості у горах, твердо знати тактику дій противника. Старші бойових груп повинні вміти вибрати місце для обладнання засідок - біля доріг, троп, що проходять по карнизам та ущелинам, на схилах висот, що прилягають до дороги (стежки), або утворюють вхід в ущелину, в населених пунктах і т.д. При прочісуванні місцевості важливо, щоб взаємодія бойових груп забезпечувала почерговість їхнього просування від рубежу до рубежу. Приміром, у той час, коли одна група оглядає місцевість, взаємодіючі групи розташовуються на вигідному рубежі на відстані 25-30 метрів від об'єкта (гай, яр, будинок) і тримають його під прицілом. Особливу складність являє виявлення снайперів противника, що ретельно маскуються. Для їхнього виявлення у складі бойових пар (трійок) доцільно мати спеціальних спостерігачів. При підготовці до штурмових дій у населених пунктах у ході контртерористичної операції з бойовими групами відпрацьовувався порядок їхньої взаємодії при просуванні уздовж вулиць, подоланні завалів, загороджень, при веденні бою всередині будинків, порядок використання димів для забезпечення скритності маневру, осліплення вогневих точок бойовиків, вибиралися об'єкти для знищення їх вогнеметними засобами. Практика показала, що вогнева підтримка бойових груп, особливо при діях на закритій, різко пересіченої місцевості, у населеному пункті, ускладнюється в силу того, що утрудняється спостереження за їхніми діями. У цьому випадку потрібно вибірковість при ураженні цілей на кожному напрямку. Зокрема, прийнятним тут може бути зонально-об'єктовий метод вогневої підтримки, при якому командири мотострілкових, танкових, парашутно-десантних підрозділів отримують більш велику можливість брати участь у керуванні вогнем артилерії, погоджувати вогонь і маневр бойових груп. Так, при здійсненні блоуючих дій бандгруп у Чечні застосовувався метод вогневого охоплення, а при проведенні пошуку - метод вогневого прочісування. Особливі вимоги при застосуванні групової тактики пред'являються до системи керування. Зокрема, у ході бойових дій у Чечні складність полягала в тому, що бойові групи не були забезпечені радіозв'язком і подача їм команд командиром взводу, роти здійснювалася звуковими і світловими сигналами, що в умовах бою, особливо на пересіченій місцевості, дуже важко. Ставка в такій обстановці робилася на самостійність, кмітливість, ініціативу командирів відділень, розрахунків, екіпажів, старших бойових груп. Та й у цілому досвід контртерористичної операції показав, що успіх застосування бойових груп багато в чому залежить від їхньої здатності діяти нестандартно, зненацька для противника. Досвід ведення бойових дій в Афганістані та Чечні є злободенним для тактичної підготовки механізованих та аеромобільних формувань Сухопутних військ Збройних Сил України. Як показав досвід дій наших військ в Іраку, банд формування, які діють у цій країні застосовують аналогічні форми та способи нападу та терористичних дій. Тому навчання діям у складі бойових груп є основним у бойовій підготовці механізованих та аеромобільних підрозділів у ланці відділення-взвод. Автор статті: генерал-майор у відставці Іван Миколайович Воробйов - доктор військових наук, професор, заслужений діяч науки РФ народився в 1922 році. З 1940 по 1987 р. служив у Радянській Армії. У війну командував взводом, ротою, мотострілковим батальйонам. Тривалий час працював у Міністерстві оборони. Має ряд наукових праць із проблем тактики й оперативного мистецтва. Георгий Ф. е-mail: Написать автору |
Адреса наших сайтов : www.desant.com.ua bezpeka.desant.com.ua groza.desant.com.ua архив рассылки здесь | |
| http://subscribe.ru/
http://subscribe.ru/feedback/ |
Подписан адрес: Код этой рассылки: state.army.vseovdv |
Отписаться |
| В избранное | ||
