Новости Клуба Молодых Дарований

Выпуск №48

По случаю наступления нового года хотелось бы открыть широкой общественности один секрет. Дело в том, что в конце прошлого года наш клуб наконец-то начал приобретать действительно клубную форму. Другими словами, у нас сформировался актив, почитать о котором можно здесь: http://www.kmd.org.ua/sitePage.php?id=9&lang=ru (либо зайдя с заглавной страницы сайта в раздел «О клубе» и нажав соответствующую ссылку).
А теперь - традиционная подборка лучших произведений, поступивших на сайт во второй половине декабря.



Ицхак Скородинский:

Уже не осень. А... зима

Уже не осень, а зима
посеребрила кроны….

…А отражение твоё
в пространстве заоконном –
то отвечает невпопад,
то, заслонившись плечиком,
бросает беспощадный взгляд
мне в спину….

Рассекречена –
вздыхаешь шумно и легко,
изобразив с улыбкой нечто….
С тобой всё ясно.

… Ну, а мне – что?!

А мне что?!!!

…Так вот и стоять,
и задыхаясь повторять,
то, что сведёт меня с ума….

- Уже не осень….
…А зима.




Лора:

група ризику сн╕гу ╕ СН╤Ду

ти ╕ я група ризику сн╕гу ╕ СН╤Ду
т╕льки СН╤Д не ус╕м а от сн╕г однозначно
поц╕лую тебе приховавши огиду
╕ надр╕зами р╕вними вени позначу

– не соб╕ не лякайся я житиму довго –
вс╕м тво╖м с╕рооким дешевим д╕вчатам
що п╕дносять тебе до небес наче бога
щоб в п╕дн╕жж╕ тво╓му молитви кричати

поглина╓ мене передзим’я туманне
╕ намоту╓ нерви на пальц╕ сухотн╕
це замети сн╕г╕в не б╕бл╕йно╖ манни
опускаються з неба на душ╕ холодн╕

усв╕домлю╓ш тишу пуст╕ша╓ площа
спов╕да╓шся маскам потрохи смутн╕╓ш
не вигадуй себе не ускладнюй не спрощуй
що ти кажеш? не можеш? ╕накше не вм╕╓ш?

так проси соб╕ смерт╕. негайно. легко╖
╕ чекаючи мовчки ховайся в╕д в╕тру
вибачайся волай думай що ти нако╖в
бачиш букви the end? наближаються титри

ти ╕ я група ризику сн╕гу ╕ СН╤Ду
т╕льки СН╤Д не ус╕м а от сн╕г однозначно
першим потягом завтра у зиму по╖ду
два квитки до весни ╕ гор╕лки на здачу




yehor:

в╕н ╕ вона

це божев╕льне створ╕ння
завжди буде чекать тебе на узб╕чч╕,
цей хворий мозок
промучить, згорить та прор╕же стор╕ччя…
╕ востанн╓ задасть це питання:
чи ти не змерзла? зима ж зараз рання… ?




LiliaBrik:

Офел╕я(beth joy lenz)

О горе мен╕!
або щось на кшталт..
або щось таке, драматичне до болю.. до см╕ху траг╕чне
А з мене гарна була б
Офел╕я

Свобода любов╕ втрачена
╕ще до свого народження
Та я не намагаюсь виглядати розумною
Я просто кажу хто я ╓...
Офел╕я...

╤ переступаючи
через власну патетичн╕сть
я намагаюсь владнати оте «що я наробила!»
╕ спробувати жити в реальному св╕т╕
.. хоч яка ж з мене тод╕ Офел╕я?

Подивись - вс╕, вс╕ когось люблять
люблять а пот╕м залишають
кажучи «Це життя»
хоч ця фраза написана ще до того
як люди навчилися писати

О моя любове! О який жаль!
...ну може й не так г╕пербол╕чно
але все ж... все ж сумно...

Але чомусь я трошки впевнена
що я кохатиму тебе аж доти
доки не збожевол╕ю в╕д страху жити
або поки мене не вб'╓ безсоння...

О горе мен╕!
або щось под╕бне.... щось театрально щире...
А з мене ╕деальна була б
Офел╕я




!Петро Сокира-Могила:

Поринь

Блаженн╕ янголи кружляють над тобою
у хвилях спокою безкрило надвиса╓ш
нехай боронять, змучен╕ журбою,
нехай в╕дма╓...
м'яко порина╓ш
у тепл╕ спогади невинного жевр╕ння
у верто╜ради п╕дсв╕домих ер
журливо кличуть порухи химер,
а ти всм╕хнись - дов╕ку не покличуть.

по сл╕ду запах╕в, у потойб╕чне лоно
заглянь в поривах втоми в╕д д╕знань
ото боги, тво╖х зд╕ймань ╕ ╜онор:
знечулить солод кволих засинань.

спочинь...
ти спорожнила сьогоденну чашу
небесних сил, над╕сланих в листах.
поринь, поринь...
╕ збагати скарбницю нашу
у в╕чности застигши на вустах.




Тетяна Мельник:

Веж╕

майже по крихтах збирала тебе…
ти розсипався сухими крупинками
на пляцу, який пам‘ята╓ мал╕ ступачки
Бетховена (це т╕льки тепер там брук╕вка)
оголен╕ спинки сл╕д╕в злизував дощ…
неначе голодний пес не принюхавшись
добре до страви виколупував з ребер
с╕рого каменю крихти -
нав╕ть я йому не суперниця
нав╕ть я йому не порадниця
але в╕н! (цей дощ) вимивав
кожен спогад про тебе

╕ було мен╕ легко – стан амнез╕╖ тривав
тр╕шки менше за ту к╕льк╕сть рок╕в що
проходила повз…
я навчилася падати
так щоб пот╕м казати «не боляче!»
╕ н╕коли, чу╓ш! н╕коли не заходилась б╕льше
плачем…

а пот╕м з‘явився голуб на кол╕р б╕лий
(н╕хто не в╕дав, нав╕ть тих четверо,
що писали ╓вангел╕╓ н╕би в╕д себе!)
тримаючи в дзьоб╕ засмаглий окра╓ць хл╕ба
волочив обидв╕ ноги – Юда був його братом…

земля була ще далеко
але мо╖ збит╕ пальц╕ бол╕ли нав╕ть
на тому к╕нц╕ св╕ту!
Ка╖н – жал╕в
Авель – мовчав
а голуб… завжди повертався б╕лим
з окрайцем засмаглого хл╕ба у дзьоб╕!
казав, що наступна нагайка в╕д тих чотирьох
певне вже буде останньою (боже)

╕ я згодувала його тобою…
по крихт╕ з‘╖дала знесилена птаха усе
що лежало на тац╕ потертого каменю
нав╕ть дощ запопадливо н╕с тримав догори
аби не торкатися аж по в╕нця повно╖ чаш╕ –
вечеря була прощальною

котрогось дня такого то року...
дорога взялася шклом наче льодом
н╕хто ступити не зм╕г на путь, аж поки
якийсь чолов╕к немов по вод╕ перейшовши
п╕шов соб╕ дал╕
бо знав -
чекала на нього ж╕нка потойб╕ч суш╕
що змогла приручити птахове серце!
(н╕хто не в╕дав, нав╕ть тих четверо,
що писали ╓вангел╕╓ н╕би в╕д себе...)



Уляна ╫ронь:

отак доросл╕ша╓мо

медитуй на п╕вм╕сяць,
на такий жовтючий - аж боляче;
медитуй на майбутн╕ стол╕ття,
а також на мо╓ непоруч.

якщо хочеться плакати - плач,
але т╕льки не злися на себе.
╕ хоча це банально - пробач
╕ мен╕ ╕ соб╕ ╕ небу.

а коли п╕дростеш - зрозум╕й:
вс╕ ми часом бува╓мо ╕нш╕,
н╕ж сотворений кимось св╕т,
ан╕ж в╕рш╕ про нас. Нав╕ть Кр╕шна

збився з мантри «Любов - це назавжди»
наш╕ мандри - всього лиш ╕стор╕я
недосказаних сл╕з. З нап╕вправди
вироста╓ знедолена доля...




Татчин:

П╕всонети [I]

1
Твоя адреса – третя хмара зл╕ва.
Пустий конверт ╖╖ наздожене
Якраз тод╕, коли остання злива
Дбайливо вкри╓ оловом мене.

Ти засуму╓ш,
Кинеш погляд долу,
Де у п╕дн╕жжя Божого престолу,
Я вже д╕йшов уявно╖ меж╕,
╤ у води навчаюся н╕м╕ти,
Бо як обступлять л╕тери-наймити,
Щоб я не видав те, що ми чуж╕.

2
Antanta-Ос╕нь дос╕ не розбита.
Я серед тих приречених б╕йц╕в,
Що неодм╕нно сплатять грудню мито
За жовту кулю в скроню при к╕нц╕.

Його здобутки:
Щерблен╕ листочки,
Один каштан для себе, три – для дочки,
Шифрован╕ кленов╕ письмена,
╤ – суто справедливости заради –
Щоденник по тридцяте листопада,
В якому вс╕х загиблих ╕мена.

3
На б╕л╕й мап╕ зовн╕шн╕х в╕дносин
Я п╕в земл╕ безбол╕сно в╕дкрив:
На п╕вн╕ч – я,
На зах╕д – ти ╕ ос╕нь,
На сх╕д – слова,
На п╕вдень – Море Рим.

А по краям лишились б╕л╕ плями –
Уявними л╕сами ╕ полями,
╤ сто дор╕г, котр╕ не до, а в╕д:
Др╕бних з╕рок, украдених тобою
╤з неба над мо╓ю головою
В коротких снах про В╕нницький пов╕т.

4
Коли з╕йдуться грудень, с╕чень, лютий
Тримати змову ради холод╕в,
То першим гостем може й лютий бути,
Бо саме з ним я б випити хот╕в.

Мен╕, далеб╕, будь-яка р╕зниця,
Чи то вживу, чи може т╕льки сниться –
Червоний н╕с у сизому в╕кн╕,
Один з брат╕в закрасить землю б╕лим,
Прийде Сн╕гурка з Д╕дом-педоф╕лом
Й налл╓ гор╕лки синьому мен╕.

5
М╕й VIPпартер сьогодн╕ на п╕длоз╕:
В театр╕ „Стеля” – п’╓са „Неземне”.
Вже другий акт, а я не в тем╕ й дос╕,
Хоча не це пригн╕чу╓ мене.

А те що н╕ч ходила в св╕т на лови
╤ вполювала полохливе слово,
А я його для тебе не вбер╕г.
Тепер би добре м╕сяць роз╕гнути,
Обох обмити, в б╕ле зодягнути,
╤ закопати вранц╕ п╕д пор╕г.

6
Я п’ять пташок п╕ймав соб╕ на зиму:
Двох горобц╕в ╕ тр╕йко сн╕гур╕в –
Можливий сум д╕лити навп╕л з ними.
Хай вибачають...
Сам би я здур╕в.

Бо цю б╕ду зимою не назвати.
Мо╓ натхнення б’╓ться в ст╕ни з вати.
В╕д писанини – довг╕ рукава.
А сан╕тар – безсн╕жний сучий грудень –
Штовхне навзнак, вв╕гне кол╕ном груди
Й гидливо витре сп╕нен╕ слова.




Химера:

дракон у зелен╕й лусц╕

С╕да╓ш поруч – проковту╓ш дим...
Ти зараз – дракон у зелен╕й лусц╕.
Й дванадцятий обруч зда╓ться пустим,
Лиш ми не пуст╕, ми ╕ще не пуст╕.

В липк╕й мереж╕ так заплутаний... низько,
╤ оч╕ в утомлен╕ сльози п╕рнають.
В мо╖й голов╕ ти пульсу╓ш так близько,
╤ губи тебе навмання уп╕знають.

Береш ол╕вець ╕ накреслю╓ш тишу,
А я хриплим сн╕гом до н╕г тво╖х мл╕ю.
Й початок, й к╕нець в мертвих текстах залишу
Кр╕зь тисяч╕ миль – я у дотик ще в╕рю.

Розбудиш вноч╕ – затягнеш за коси
Вс╕х заспаних муз п╕д шк╕рою в мене.
Ми вс╕ палач╕ – збира╓мо роси,
Хоча не для себе, хоча не для себе...

Проковту╓ш дим ╕ малю╓ш туман.
У крилах-смарагдах вся наша потреба.
╤ де ми ╓ й ким? Це все лиш оман.
Але не для тебе, але не для неба...




Юлия:

Я хочу поштовх

Я хочу поштовх, сильний ╕ зм╕стовний,
Щоб розпочати правильне життя.
╤ сл╕д уважно й неодноразово
Вкопатись в лекц╕ю на тему «Св╕т ╕ Я».

Хоч якось дивно думати про себе,
Я досить часто й гн╕вно це роблю.
Я розбираю по частинках в╕ру в небо,
Любов, дощ╕, як ╖м, нав╕що сплю…

Доконане життя за двадцять рок╕в.
Бува╓ так? Чи то депрес-сезон?
Вража╓ к╕льк╕сть необачних крок╕в,
╤ помилки, ╕ втрачений резон.

╤ мр╕я ╓ - макет ново╖ дол╕…
Мен╕ б хоч тр╕шки сил, я зможу ВСЕ.
Чому я так втомилася з собою?
Чому збагнути важко все просте??

Ай н╕д йор хелп. Розм╕щую об’яву!
«Винагорода за новий життя фасон.»
В╕д цих думок я зморена ╕ зовс╕м п’яна.
ДОПОМОЖ╤ТЬ!... там знизу телефон….




vladimir:

Ларис╕ Вировець (на в╕рш “Мова”)

«…Ц╕лющу, р╕дну, ледь живу,
Збираю мову по краплин╕...»

*
Як гарно сказано! Та ми,
В сво╓му люблячи купатись,
В╕д мови ╕ншо╖ краси
Ман╕рно вм╕╓мо цуратись.

«Сов’╓тське» - то, або «москаль»
Те слово видумав. Не стану
Вживати його...

А печаль,
(Что в слове Пушкина, нежданно,
Сквозит и душу увлекает
В миры иные) как она?!
Чужое, разве, нам то чувство?!

Та перед поглядом ст╕на:
Не треба нам таке «искусство»!

Не вам той док╕р м╕й не гарний,
Я ╕нших мудрак╕в згадав…
В╕н депутатом чисто вбраний
Про мову, любу нам, казав.

А пот╕м… “Геть, москаль ╕ жид!
Тих за д╕про, а того в воду!...”
Не розум╕ю... Цей аспид
Мабуть з╕рвав не того плоду...

*
«…Чи ╓ живий хто? В╕дгукнись!
Промов до мене тихе слово!..
В╕длуння, пан тутешн╕х м╕сць,
мою п╕дтриму╓ розмову...»

«У лукоморья дуб зелёный,
Златая цепь на дубе том...»
Страшить в╕длуння – «жлоб учёный»
Руба╓ дуба язиком…

*жлоб учёный - Тягнибок (╓ такий «пол╕тик»)




Валс╕натс:

Чекаю

Я чекаю.
Ти трохи зап╕зню╓шся.
Якихось там п’ять хвилин...
Це н╕що в пор╕внянн╕ з годиною.

Я чекаю.
╤ трохи нервуюсь.
Тебе нема вже р╕вно годину.
Та це н╕що в пор╕внянн╕ з м╕сяцем.

Я чекаю.
Тебе ще нема.
Ск╕льки можна чекати? Вже м╕сяць!
Та це н╕що в пор╕внянн╕ з роком.

Я чекаю.
Чекаю вже р╕к (другий, трет╕й...).
Ти об╕цяла прийти (ти ще плакала...).
Зна╓ш, терпець вже урвався
╤ п╕шов додому.

А я не п╕шов. Я чекаю.




И в заключение – новогоднее поздравление от нашего постоянного автора.



frensis:

С Новым годом!..

Мороз стоит на улице.
Снежинки в вальсе кружатся.
Украшенные елочки во всех домах стоят.
Встречают праздник песнями
И сказками чудесными.
Блестят, сияют радостно глаза у всех ребят.

Костюмы маскарадные.
Снегурочки нарядные.
Улыбки, поздравления, детишек громкий смех.
И Дед Мороз с подарками,
Веселыми и яркими.
В мешке его, завязанном, гостинцы есть для всех.

Мечты, пусть, наши сбудутся,
А ссоры все забудутся.
Помиримся, обнимемся, плохое все пройдет.
Всем пожелаем, радости,
Добра - всего по малости.
И чтоб принес удачу нам и счастье Новый год.



На этом все. Обсудить эти и другие произведения можно на нашем форуме: http://www.kmd.org.ua/phpBB2.
Всем удачи и хороших праздников!


С прошлогодним приветом,
редактор КМД bosss,
cmd@bigmir.net
http://www.kmd.org.ua