Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay
  Все выпуски  

Новости "Клуба молодых дарований"


Новости Клуба Молодых Дарований

Выпуск №61

И снова вынуждена извиниться перед постоянными читателями за перерыв с рассылкой. Отпуск положен даже редактору КМД:)
В нынешнем выпуске – лучшее из поступившего на сайт в августе и сентябре. Наслаждайтесь.


Дана Рудик:

Передчуття

Остуджено душ╕
марудним дощем.
По в╕нця налито
розлуки.
Невт╕шн╕сть ос╕ння
невпинно гряде.
Цей серпень –
╖╖ запорука.
Св╕й келих останн╕й
я вип’ю сповна –
╕ терпко,
╕ г╕рко,
й багряно...
Прийду ув╕ сн╕
з безшелесним
“прощай”
╕ зникну назавжди
п╕д ранок.
А поки – спивай ще
гаряч╕ вуста,
тамуй т╕лом
т╕ла голод...
Невпинн╕сть ос╕ння
за серпнем гряде.
Несе п╕д крилом нам
холод.




Оксана Лущевська:

Малюнок пензлем (переживання)

Спершись плечем
на одв╕рок сто╖ш -
диха╓ш жовтнем,
кута╓ш плеч╕
в горжетку пухку;
листя пожовкле
тихо ляга╓
на стежку пусту -
стежку строкату,
стигл╕ каштани
вилискують так,
н╕би цукати...

Навст╕ж в╕дкрит╕
в╕кна н╕м╕ -
довго чекати,
за почуття
неймов╕рно сух╕ -
м╕дн╕ дукати,
др╕бну коп╕йку,
ламаний гр╕ш -
за безнад╕ю...
Спершись плечем
на одв╕рок сто╖ш -
сонце не гр╕╓...

Кута╓ш плеч╕
в горжетку пухку,
листя-мандали
тихо ляга╓
на стежку пусту -
марно чекала...
Диха╓ш жовтнем,
пов╕тря тремтить,
туман наче просинь...

Спершись плечем
на одв╕рок сто╖ш -
схожа на ос╕нь...




╤оанна Кондратюк-Свав╕льна:

Дика пох╕ть...

Морок, морок, жадне т╕ло,
Вогнем похот╕ гор╕ло.
╤ байдуже, що ворож╕сть
Згуртувала ╖хню схож╕сть.
Т╕ло все кричало, мл╕ло,
В╕дчуття воно хот╕ло.
Без мальованих прелюд╕й,
Розрива бажання груди.
Не кохати! Й почуття
Тут не сповнюють життя.
Дика пох╕ть! Трощить, тягне!
Хто ж кого скор╕ш роздягне?
Близько-близько й не любов
Заставля╓ б╕гти кров.
Мозок б╕льше не пану╓,
Т╕ло зараз владарю╓.
Ти мен╕ н╕хто, чуж╕
Дв╕ людини на меж╕.
На один лиш день релакс,
Цьому не п╕дзв╕тний РАГС.
Все, хвилина промайнула,
Т╕ла музику почула.
Й роз╕йшлися на вс╕ боки,
Може, нав╕ть, довг╕ роки,
Не сказавши, що хот╕ла,
Заглушивши пох╕ть т╕ла.
Погляди на два боки...
Па...ми знову вороги.




Тетяна Мельник:

дайв╕нг

Коли ти захочеш п╕знати мене

але...
не поверхнево, не просто лишивши
(н╕би наскельний розпис) малюнок
скуйовджених крилець метелик╕в

займися з╕ мною... дайв╕нгом

Процес поглинання води та
занурення в безв╕сть
триватиме плинно аж поки
╓ство не торкнеться
пласкатого дна –
уламку прадавнього берега

немов розчинившись в пелюстках актин╕╖
навпомацки будемо кожну заглибинку
дна в╕дчувати так тонко...

мо╓ю рукою розкресливши прост╕р
ти скажеш: “виходьмо ╕з чрева земл╕
та води!”
я буду пок╕рною: скидаючи т╕ло
та риб”ячу луску, пройшовши навил╕т
киснево╖ бульбашки серця
згорнуся у крапку вмирання-зачаття
п╕рну в позачасся

Цей шлях лаб╕ринтом завжди почина╓ться з себе

чи ж не вп╕зна╓ш?
той хлопчик
прикутий до матер╕-Першо╖ ж╕нки,
сповитий пеленками м╕цно ╥╖ пуповиння
то Ти!
Вдивляйся у себе, допоки пульсу╓ ╕ диха╓
нить Ар╕адни
допоки...

всередин╕ Не╖
всередин╕ Св╕ту
у храм╕ Води




альбина:

ХОТ╤ЛА(для ╤.К.)

Хот╕ла закохатися у ватру,
Знайти себе в оманлив╕м вогн╕.
Хот╕ла стать росою, щоб азартно
Вчепитися до тво╖х брудних н╕г.
Невипита безмовн╕сть запалала
У темн╕й асиметр╕╖ вина,
Хот╕ла закохатися у себе,
проте у серц╕ м╕сця вже чортма.
Хот╕ла стать зорею,щоб у неб╕
Зловити такт для танцю в кабаре.
Хот╕ла...Та закохана у тебе,
Хоч моя думка в╕ри в це не йме.




Малюта:

РОЗЧАРОВАНА

Як важко мен╕ це вда╓ться, розумнику, знав би…
Хоча я сама так╕ правила гри встановила.
Зм╕шались в╕дт╕нки, зак╕нчились як╕сн╕ фарби,
Ти зна╓ш, я а малювати н╕коли не вм╕ла.

Та хтось мене змусив потворити с╕р╕ полотна,
╤ я майже злилась, тому що не бачила зм╕сту,
А я лиш кричала, що я з Сальвадором не згода
Й ночами складала свою недописану п╕сню.

Псувала знаряддя ╕ пальц╕ навмисно ламала,
А в╕н л╕кував та казав, що усе у нас вийде,
╤ зд╕йметься в╕чна (читати «посмертна») негаснуча слава,
А я лиш читала по темному небу, що сонце не з╕йде.

Я гостро в╕дчула потребу втекти якнайДал╕,
Жбурнути в лице сво╖ скатолог╕чн╕ «шедеври»,
Назвати см╕ттям ним дарован╕ кв╕ти з╕в’ял╕…
Я точно вже знаю, за що я не хочу померти!

Бо я не художниця… В кожного сво╓ призначення.
Така, яка ╓, трохи втомлена ╕ знев╕рена,
Бо ст╕льки зусиль нев╕домо на кого втрачено,
╤ ст╕льки всього у минулому я зм╕нила би…

Не злися на мене, хороший м╕й, я ж не скаржуся,
Я знаю тоб╕ не потр╕бн╕ так╕ в╕двертост╕...
Може, колись я в╕дкритись тоб╕ наважуся,
А поки мен╕ спок╕йн╕ше за маскою зверхност╕.




Д╕ма Княжич:

*

Мама кличе мене в дитинство,
З виднокраю далекого кличе
В дитсадк╕вськ╕ рожев╕ простори,
В заберезений гай призабутий,
У строкат╕ земл╕ фантаз╕й.
А в руц╕ у мами – цукерка,
Над волоссям у не╖ – Сонце,
Оч╕ мамин╕ теж в╕д Сонця,
╥╖ пальц╕ – промен╕ тепл╕.

Я моторно б╕жу до мами,
Та водночас дивлюсь п╕д ноги –
Не сп╕ткнуться б, не перечепитись!
Бо тод╕ це вид╕ння щезне,
╤ залишиться т╕льки цукерка.
Але нащо, коли не в╕д мами?!




Олександра Пилипенко:

Хова╓шся в╕д мене по кутках....

Хова╓шся в╕д мене по кутках -
Щоразу з р╕зними партнерками.
Ти так розкабан╕в, що просто страх! -
╤ не дививсь давно у дзеркало.

В ус╕ кра╖, напевно, ╖здив ти
(╤ часто нав╕ть без запрошення!),
Але й донин╕ не зум╕в знайти
Свою принцесу на горошин╕.

╤ хтось тоб╕ наш╕пту╓: це я!
Хоч мозок ревно заперечу╓...
Ми сваримось. ╤ знову н╕чия,
╤ все зак╕нчу╓ться втечею.

Т╕кай, т╕кай! Т╕кай у н╕ч, як сон,
Лети - скор╕ше в╕д метелик╕в!
Бо дожену (я змалку чемп╕он!) -
Тод╕ вже буде непереливки...




Лора:

причинна

не вбирай б╕лих перл╕в – д╕вкам до зам╕жжя не можна
не носи бурштину бо накличеш на себе б╕ду
насува╓ться н╕ч пишнот╕ла духмяна тривожна
по колюч╕й стерн╕ по рос╕ я до тебе прийду

а мати кажуть в╕н тоб╕ не р╕вня
а баба кажуть бог тебе спаси
а в мене голова пуста шпак╕вня
в як╕й ночують т╕н╕ й голоси

не всм╕хайся зухвало – що скажуть сус╕ди про мат╕р
╕ не вештайся полем – що скажуть про батька свати
у нед╕лю мене на колодку закрили у хат╕
бо у церкв╕ в╕нчався з рудою красунею ти

а батько кажуть схаменись д╕вчино
а д╕до кажуть стид на все село
а я соб╕ см╕юся я причинна
мен╕ й дитину в╕тром принесло




╤рина Шувалова:

*

ворони розводять вогн╕ на башт╕ ╕з в╕тру
г╕лки проростають кр╕зь м╕сяць, вростають у м╕сяць
втонула у сут╕нках сонця ╓пископська митра
цей звихнутий св╕т вже н╕коли не стане на м╕сце

на сходах дощу ми ведемо п╕дступн╕ розмови
кам╕ння пуска╓ кор╕ння у наш╕ питання
дерева виходять на лови, виходять на лови
смертельним металом поблиску╓ ╖хн╓ мовчання

ах, черви, ╕ ми плазували м╕ж струнами л╕та
в кавернах м╕ж пальц╕в бог╕в ми ховались в╕д зливи
та згодом прийшла повелителька с╕рого св╕тла
╕ випила наш╕ серця, як скривавлен╕ сливи

тож нин╕ – не наш уже клоп╕т багрян╕ пожеж╕
╕ льону суво╖, ╕ сонця скуйовджен╕ патли
хтось мусить п╕дняти цей зах╕дний в╕тер на веж╕
тому ми не гасимо св╕ч, не ляга╓мо спати

тому ми ╕ смокчемо груди ос╕нньо╖ ноч╕
а мертв╕ дерева нам пестять холодн╕ кол╕на
зачувши смутн╕ перегуки ос╕ннього почту
кам╕ння у наше мовчання пуска╓ кор╕ння




Стос╕о З╕БЕРТ:

~~~

Тво╖ об╕йми дряпають нерозум╕нням
Не розум╕ю я тво╖х палких об╕йм
Це що? Ти просто гра╓шся в кохання
Чи щось серйозне виникло м╕ж нами?

Тв╕й поц╕лунок дряпа╓ться звичкою
Я звик до тебе ╕ до тво╖х вуст
Я в╕дчуваю кожен рух ╕ подих
Але ж це так не схоже на п╕дробку

Гаряче т╕ло дряпа╓ться н╕жн╕стю
Тво╓ волосся мокре в╕д дощу
╕ оч╕
нафарбован╕
вином
Все дряпа╓ться пристрастю
до кров╕

Тв╕й голос дряпа╓ словами про кохання
Такими, що в╕дом╕ вс╕м з народження
А я, подряпаний ╕ втомлений тобою,
Не зм╕г прокинутись, коли ск╕нчився сон




Фалька:

Там був ти..

Там був ти.
Ти плювався вогнем.
Ти породжував сни ╕ ненависть.
Я не знаю, де вмруть тво╖ мр╕╖.
Перш н╕ж вбити ╖х, вдар у литаври.
╤ не б╕йся здаватись см╕шним.
Не кради у людей чистоту,
Бо неправдою щастя не зробиш.
Я не р╕жу на кадри к╕но,
Та на смак в╕дчуваю тв╕й запах.
Я фарбую на син╓ волосся,
Ось така я нездала Мальв╕на..




С августовско-сентябрьским приветом,
редактор КМД bosss,
cmd@bigmir.net
http://www.kmd.org.ua

В избранное