В преддверии международного дня имени Клары Цеткин музы разлетались как никогда. Короткий месяц февраль порадовал массой хороших произведений. Кроме того, на главной странице КМД появилась новая рубрика – «Кандидаты в ТОП», где красуются произведения с рейтингом 7 и выше, за которые проголосовали менее 4 человек.
Ну и прежде чем выдать февральскую подборку шедевров хотелось бы поздравить всю прекрасную половину человечества с праздником весны. Пускай вокруг вас, красивых, постоянно вьются тучи муз и музыков. Чтоб было из кого выбирать
Ну а теперь - наслаждаемся лучшим из февральского.
валерий:
Гулять по крышам?ЗАПРОСТО!
Не правда ли-гулять по мокрым крышам
гораздо лучше в солнечное утро
идти скользя ступая еле слышно
по радуге весёлым и беспутным
Не правда ли-на солнечные блики
боишься стать хватаясь за карнизы
чтоб захлебнуться светом словно криком
в слепящем па немыслимого блюза
Не правда ли идя почти бездумно
по скатам крыш ребристым и росистым
боишься быть навязчивым и шумным
и хочется безгрешным стать и чистым...
....
И оступившись-будто бы случайно-
взлететь над миром падающим блюдцем
и только за секунду до отчаянья
прервать полёт чтобы успеть проснуться
Andrei Polyak:
Poжeвi крилa
Poжeвими крилами нiжнo╖ мpi╖
Miстepiю нoчi свiтання poзвi╓
В об╕ймах безмежного неба.
I битиме cepцe в coлoдкiм пoлoнi...
Я знoву збиpaтимy зopi в дoлoню,
На згадку щасливу про тебе.
Там - cяючих cнiв дiaмaнтoвi кв╕ти,
Там будуть у тиш╕ до мене лет╕ти
Птахи бiлoснiжнi небесн╕.
Poжeвими крилами н╕жно╖ мpi╖
Miстepiю нoчi свiтання poзвi╓,
╤ щастя вipшaми вoскpecнe.
альбина:
марево
Я – марево, не знаю свого ╕мен╕ ╕ з пафосом л╕таю кр╕зь життя.
Зворушливо прикрилася периною, не витримавши погляду собак.
Я – ж╕нка, що закохана у золото, з фальшивим д╕амантом на чол╕.
Продайте мен╕ м╕сце в см╕тт╓провод╕, щоб н╕жки не бруднила у багн╕.
Я – ста╓на, як золото у погреб╕ м╕ж пляшками дешевого вина,
Закрита в╕д охочих диким соромом ╕ страхом надто голосно блищать.
Я – усм╕шка п╕д маскою у смертника, що зд╕йсню╓ в автобус╕ теракт,
Чолом торкаю землю об╕товану, щоб брудним серцем до небес зл╕тать.
Ольга Мацо:
маслом вниз
я падаю маслом вниз
тобто душею навивор╕т
ти б хоч п╕д ранок наснивсь
╕ хоч колись подзвонив мен╕
я падаю маслом вниз
але масло в╕д сонця тане
якщо мене роз╕злиш
я впаду й не для тебе встану
не падаю маслом вниз
╕ душу свою не виверну
та втво╖х очах весь смисл
а в тво╖х м╕зках вс╕ звивини
З.Ы. я падаю маслом вверх
╕ вражень нових повн╕ щоки
а ти для мене шедевр
яким би не впала я боком
Адела╕да:
л╤ричНЕ (з закапелк╕в пам’ят╕ маленько╖ д╕вчинки)
а я тоб╕ н╕чого
не скажу
без зайвих запитань
╕ попереджень
на╖вних погляд╕в-
банальних спостережень
одного лиш листа
я напишу
а я тоб╕
вже вкотре
промовчу
про вс╕ маршрути п’яно╖ омани
╕ тво╖х пальц╕в лаг╕дн╕ тумани
а ти мен╕
красивим жестом мр╕й
шепочеш, що усе буде ╕накше
що сл╕д забути вс╕ гр╕хи вчорашн╕
╕ страшно
проказати
слово
м╕й
а я тоб╕ н╕чого не скажу.
бо ╓ мовчання -
код для тих хто зна╓
тож я тоб╕..... н╕чого....... не.......
╤рина Шувалова:
*
корабл╕ мене наскр╕зь проходять – я нав╕ть не гавань.
голос╕ння в╕йни накрива╓ мене – ╕ не ранить.
ти ╕деш, ти живий, ти торка╓шся св╕ту ногами,
╕ в сл╕дах проростають прозор╕ свинцев╕ корали.
ск╕льки кров╕ в тоб╕… я прийму корабл╕, ти не б╕йся!
вс╕ порожн╕ м╕ста розстелю на шляху твого в╕йська.
╓ ще бах, але баха залишимо, певно, на п╕сля –
разом з теплим пальто, разом з жовтою пляшкою в╕ск╕,
разом з мертвими. мертв╕ ум╕ють найл╕пше чекати.
з мо╖х башт я вже бачу тв╕й траурний флот – я вже бачу.
я прийму корабл╕. ти запишеш мене в св╕й цитатник.
головне – не спинись, головне – не дошукуйся значень.
нам дощат╕ п╕длоги пророчать ще ноч╕ ╕ ноч╕.
ти стр╕ляй – з тво╖х стр╕л виростають в╕дм╕нн╕ тирани.
я прийму корабл╕. я поставлю ╖х просто на площ╕.
╓ ще бах – але це забагато, це не для поранених.
боже м╕й, як ти скупо ╕ тонко, ╕ точно все зм╕ряв!
моя гавань прийме вс╕ тво╖ корабл╕ – ╕ не б╕льше.
боже м╕й, боже м╕й, т╕, хто знають, у що вони в╕рять,
взят╕ в небо живими – й н╕чого уже не напишуть.
а вже ось в╕н, пор╕г: ми – профани, ми пахнемо блудом,
ми – зал╕зн╕ дерева, ми – замки ╕ башти ╕з льону.
нам ще буде das seine, та доки чека╓мо суду,
розм╕сти в наших ранах сл╕пуч╕ сво╖ лег╕они.
надсилай корабл╕. на в╕трила не зваживши нав╕ть,
все одно ми посиплем з╕ скель, ми загатимо море…
боже м╕й, т╕ обранц╕, на котрих спочине тв╕й нам╕р,
вже сказали усе – все сказали, тепер не говорять.
ну а в нас голоси розпанахують д╕ри ╕ д╕ри,
╕ слова про╖дають лакуни н╕мими ротами.
я чекаю в╕д тебе – сво╓╖ незламно╖ в╕ри,
якщо ми ще тво╖ – тод╕ сам повертайся за нами.
я прийму корабл╕ – я достатньо порожня для цього.
на дощат╕й п╕длоз╕ – профани – ми слуха╓м баха.
прокажи мен╕, господи, справжн╓ ╕м’я мого бога.
покажи мен╕, господи, справжн╓ лице мого страху.
Стос╕ О'З╕берт:
косм╕чноз╕ркове
пок╕рно лежу у великому лунному кратер╕
закритий в мереживо сн╕в ╕ кордони обмежень
мен╕ заборонено все кр╕м дзв╕нк╕в оператору
який лиш на м╕сяць не встиг ще прокласти мережу
старанно маскуюсь словами ╕ лунним кам╕нням
що дв╕ч╕ на р╕к ти жбурля╓ш в травмоване небо
╕з твого в╕кна, спод╕ваюсь, мене не пом╕тно
до твого в╕кна заглядати не маю потреби
крокуй по поверхн╕ луни сво╖м м╕сяцеходом
ти можеш законно вважатися першопрох╕дцем
дарма що я був тут ран╕ше, шукаючи воду
пом╕тивши шлях чумак╕в вс╕ зриваються зв╕дси
пок╕рно лежу у к╕мнат╕, позбавлен╕й св╕тла
а м╕сяць кр╕зь в╕кна вда╓, що н╕чого не сталось
на ст╕нах читаю з╕рками написан╕ титри
я бачу на неб╕ тебе. ти не замаскувалась
U:
неоновий бог.(
Неоновий бог у жар╕вках на дрот╕,
Гор╕лки б з перцем з янгольських губ╕в...
Займи нам «на двох»-розраху╓мось пот╕м,
З титану серце й молот для зуб╕в!
Крихка комашня-лускокрилий танок,
До сходу оближе в зен╕т╕ жар╕вку,
До дна?Але ж я...у легенях пилок...
Пульсуючи р╕же просохлу с╕тк╕вку.
До дна й в к╕нескоп!У еф╕рне чекання!
Це св╕тло «для в╕з╕й» ╕ фаза «для див»
Бери молоток ╕ виковуй «кохання»,
Кр╕зь тло перер╕з╕в,кр╕зь кахель зуб╕в.
Займи нам «на двох»,щоб ╕ще в╕дчувати!
Нехай б╕с ╕з ним ╕ сол╕ на рану!
Неоновий бог нов╕ дасть трансплантанти-
Зареберних ╕стин,серця ╕з титану!
Не хочу грому,
Не зажмурю оч╕…
Так солодко
Сказати в оч╕ «Хочу…»,
Так солодко
Ще не було в житт╕ н╕коли –
Злякатися смертельно –
Це ж в╕дколи..?
А ти ╕ди соб╕,
Йди стороною…
Не муч мене,
Не голоси за мною,
Не розгубилась я,
Я хочу жити в тиш╕
Де ╓ св╕ча, де ╓ пап╕р
╤ – в╕рш╕…
LiliaBrik:
www
бульбашки мр╕й колись стануть десятками сонць
ляжуть на н╕гт╕ тво╖ ╕ пропалять д╕рки
дихатимуть ╕з залежностями в ун╕сон
доки не стануть вже зовс╕м до болю г╕рк╕
бачиш - у тебе на пальцях колюч╕ дроти
чу╓ш - по скронях короткометражн╕ в╕рш╕
завтра ти будеш балакати з ними на "ти"
а п╕слязавтра в╕д них же т╕кати мерщ╕й
пот╕м апостоли в цьому шукатимуть сенс
╖х кодуватимуть... марно - з╕рвуться, зап'ють
Всесв╕т з аптечки д╕ставши ти приймеш усе
в браузер щастя ув╕вши лиш три дабл ю