Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay
  Все выпуски  

Новости "Клуба молодых дарований"


Новости Клуба Молодых Дарований

 

Выпуск №71

 

 

Для начала позволю себе небольшое лирическое отступление и расскажу о дружественном нам проекте, интернет-журнале «Колесо» (http://koveco.info). Как и в КМД, в «Колесе» можно найти современную поэзию и прозу, а кроме того – публицистику, малоизвестную классику литературы, предания старины и многое другое. Ну и самое главное – «Колесо» публикует литературные произведения с выплатой вознаграждения! Так что все, кто желает полюбоваться своими произведениями в Интернете, да ещё и заработать на этом деньги – дерзайте! Подробности тут.

А теперь вернёмся к нашим талантам.

 

 

Стас Завр╕н:

 

 

ламан╕ л╕н╕╖ ч╕тко окреслюють коло

 

 

хвора уява малю╓ по ньому дор╕жки

небозам╕нником буде нам стеля з╕ркова

прямо над л╕жком

тво╖м пролет╕ла комета

 

я сво╖ сни загортаю в тво╓ простирадло

не в╕дмовляйся, це ще один м╕й подарунок

подорожу╓мо вдвох на косм╕чному шатл╕

хибний керунок

обравши до першого злету

 

впали зненацька захоплен╕ богом Г╕пносом

╕ об╕ймались п╕д звуки дощ╕в-зорепад╕в

ковдра хова╓ з╕рки, що тримаються дос╕

ти у халат╕

зника╓ш в н╕куди, в н╕коли

 

вм╕ло захоплю╓ л╕жко нахаба-самотн╕сть

вакуум м╕цно стиска╓ д╕ряв╕ леген╕

треба прожити ╕ швидше забути сьогодн╕

ми полонен╕

що ходять наосл╕п по колу

 

 

 

 

╤рина Шувалова:

 

 

* * * (зв'язок)

 

 

я наст╕льки мовчу, що зриваюсь на крик.

 

встановити зв’язок, проковтнути язик.

 

зупинившися, з жахом намацати ст╕ну.

 

як завжди, я поставила все. як завжди,

 

все пропало. ну що ж – п╕дн╕майся, ╕ди

 

╕ плати свою ц╕ну.

 

 

я гадала, що руки не брешуть, якщо

 

нав╕ть брешуть вуста. я гадала, н╕що

 

неспроможне закреслити дику вза╓мн╕сть тремт╕ння.

 

але я помилилася: наш╕ т╕ла

 

нам чуж╕, ╕ якщо нав╕ть я ╕ була

 

на меж╕ – ти не креслив цих л╕н╕й.

 

 

виявля╓ться, зраджують слина ╕ п╕т.

 

виявля╓ться, вих╕д там само, де вх╕д.

 

я лечу, як бол╕д, я тремчу, як старий парал╕тик.

 

ти п╕шов, не забравши н╕чого. тод╕

 

що ж я марю? ходжу, як у темн╕й вод╕,

 

неспроможна н╕ плакати, ан╕ як сл╕д захвор╕ти.

 

 

вт╕м, це слабк╕сть – а слабк╕сть пасу╓ не вс╕м.

 

╕ земля, що кружля╓ навколо ос╕,

 

не зупиниться, ск╕льки ╖╖ не гамсель кулаками.

 

тож не варто аж надто молитись на дим

 

чи на пам’ять. збираймо пожитки, ход╕м:

 

кожен з нас – за сво╖ми з╕рками.

 

 

св╕тло р╕же, бо св╕тло – це скалки дзеркал.

 

подив╕ться – я рад╕сна, я гов╕рка!

 

я пишу – отже, щось у мен╕ ще в╕д мене зосталось!

 

т╕льки пальцями страшно торкатись лиця,

 

бо не знаю, хто з нас – справжня я, а хто ця,

 

що вс╕м вам посм╕халась.

 

 

сл╕в браку╓. ╕ там, за словами, – п╕тьма.

 

чули голос м╕й, скажете? н╕, я – н╕ма.

 

щонайб╕льше – в╕длуння, а може й гуд╕ння антени.

 

мо╖ смисли колись ще розчавлять мене.

 

ти правий, що крапки розставля╓ш. я – не

 

та, котра доведе божев╕льн╕ тво╖ теореми.

 

 

сл╕в браку╓. лишились одн╕ цигарки.

 

я ще буду п╕вноч╕ латати д╕рки

 

на сво╖й усезнаюч╕й, всепам’ятаюч╕й шк╕р╕.

 

кожен подих – пор╕з, кожен дотик – це шрам,

 

але нав╕ть у ц╕й х╕рург╕╖ вс╕м нам

 

ще воздасться – залежно в╕д нашо╖ в╕ри.

 

 

тож я в╕рю: у справжн╕сть ╕мен ╕ знамень.

 

через силу я в╕рю у завтрашн╕й день,

 

в те, що коло – не коло, а дещо под╕бне сп╕рал╕.

 

в те, що кожен к╕нець – ще не зовс╕м к╕нець,

 

що у жилах штовха╓ться кров – не свинець.

 

в те, що вс╕ ми жив╕ – хоч би ск╕льки раз╕в помирали.

 

 

т╕льки тут моя в╕ра – блазн╕вський ковпак.

 

╕ дзеркала см╕ються, що все це не так.

 

╕ у рот╕ – цей смак: райських яблук, а може - блювоти.

 

та хоча й не спрацьову╓ П╕сня П╕сень

 

в наш╕ дн╕, все одно – я б в╕ддала усе

 

за один тв╕й украдений дотик.

 

 

 

 

 

с╕роокий:

 

 

depressive. part 2.

 

 

колючий ос╕нн╕й дим в горлянку ч╕пля╓ться спазмом,

 

пастки вокзал╕в прочинено надто прив╕тно,

 

д╕вчино, ця депрес╕я сильн╕ша за сп╕льний оргазм, -

 

х╕ба не пом╕тно?

 

 

карн╕зи чекають на сн╕г, брук╕вка чека╓ на кроки,

 

кожен другий чека╓ на н╕жн╕сть. доросл╕ коханки

 

н╕защо не лишать тебе одиноким

 

до ранку

 

 

╕ м╕сто в╕дбите шматками в промерзлих в╕тринах,

 

╕ Бог в╕дшкодову╓ тих кого вже не зустр╕в, -

 

вклада╓ Тоб╕ до кишень недозр╕л╕ цитрини,

 

шоб Ти ╖х з╕гр╕в…

 

 

 

 

 

Лилия Белая:

 

 

 

Словно сыр

 

 

В мои мысли стреляли картечью,

 

И теперь голова словно сыр.

 

Я готовила умные речи,

 

Но, увы, просквозило эфир.

 

 

Все прошло, не закрыв даже двери,

 

Оставляя мне только бардак.

 

А мне все равно...я ведь верю...

 

И страрательно трусь об наждак.

 

 

Что когда-то там балерина,

 

То сегодня аморфный вздох...

 

Бесполезно лежу...как перина,

 

Мой источник на время усох.

 

 

Нет, я верю, я все-таки верю,

 

Вы не думайте! Там, где-то там...

 

А пока что крою материю,

 

Чуть скучая по прошлым стихам.

 

 

Словно белая рыба, впираю

 

В потолок бестолковый свой взгляд.

 

Как конструктор, я все собираю,

 

Чем кидалась два года подряд.

 

 

Я не больше, чем заготовка,

 

И теперь голова словно сыр.

 

Я сама для себя мышеловка...

 

Что ж..увы, просквозило эфир.

 

 

 

 

 

Лора:

 

 

 

алкоянгол_мерил╕н

 

 

так крок за кроком спустошують море тек╕ли

 

так моя мерил╕н так посм╕ха╓ться бармен

 

справа не в тому що ти нетвереза й негарна

 

просто в╕н бачить прозор╕ тво╖ гвинтокрили

 

 

так вс╕ причини напитись однаково р╕зн╕

 

так моя мерил╕н м╕й алкобог алкоянгол

 

ти так захрипла тоб╕ так пасу╓ це танго

 

б╕л╕ сукенки та схильн╕сть до сл╕з ╕ зап╕знень

 

 

так це похм╕лля назавтра шансоном чи шансом

 

так моя мерил╕н йди ╕ н╕чого не б╕йся

 

тест на ваг╕тн╕сть показу╓ плюс двадцять в╕с╕м

 

так д╕знаються погоду – з газет ╕ пасьянсу

 

 

так засмагають книжки десь п╕д склом бук╕н╕ста

 

так моя мерил╕н л╕тери в оч╕ не збрешуть

 

ти почина╓ш св╕й день наче дощ наче нежить

 

так зомл╕вають будинки так плавиться м╕сто

 

 

 

 

 

Стрельченко Серг╕й:

 

 

 

Пофарбуй...

 

 

Пофарбуй мен╕ ст╕ни в червоний ╕з золотом кол╕р

 

Хай хоч трохи п╕дходить п╕д блиск знахабн╕лих очей

 

Я читав на п╕ску в дзеркалах передбачену долю

 

Як завжди зрозум╕в, що такий як м╕льярди людей

 

 

Трохи змучений голодом ╕ алкогольним сп’ян╕нням

 

Трохи вражений к╕льк╕стю в╕тру в легенях ╕ снах

 

Пофарбуй мен╕ ст╕ни у щось невимовно ос╕нн╓

 

Щоб зм╕нився я сам, кольори ц╕ в╕дбивши в очах

 

 

Розгр╕баю банальн╕ розмови ╕ банк╕вськ╕ чеки

 

Розставляю дв╕ крапки над ╥ в слов╕ «екс-его╖ст»

 

Намалюй на ст╕н╕ цигарками пропалену спеку

 

Допиши в мою книгу в╕дсутн╕й за принципом зм╕ст.

 

 

 

 

 

!Петро Сокира-Могила:

 

 

 

Антиестетика

 

 

Липкий кавалок блюзу

 

повзе по еврошиб╕.

 

Добран╕ч, люба музо!

 

я знаю, що захтиво

 

тебе благати й звати...

 

До б╕са тво╖ оч╕,

 

до б╕са мр╕╖. Знати б

 

що ти - моя могила,

 

що вм╕╓ш т╕льки ноч╕

 

вбивати й дарувати...

 

А б╕льше я не хочу.

 

 

Липкий кавалок блюзу...

 

Захт╕в я мандрувати

 

у вкрадених картузах,

 

в н╕чийних бригантинах

 

втекти у св╕т ╕люз╕й,

 

де згодом плюндрувати

 

чуж╕ страшн╕ картини

 

чужих забутих друз╕в.

 

 

Липкий кавалок блюзу...

 

вмира╓ в тво╖й блуз╕,

 

а може й не вмира╓..

 

А мо я просто лузер?

 

До б╕са!Зачекаю...

 

Зн╕чев'я, в надвеч╕р'я

 

в зн╕вечен╕м ганч╕р'╖

 

криваво плаче муза..

 

 

 

 

 

Александр Бондарь:

 

 

 

Псевдо

 

 

Ф╕л╕жанка г╕рко╖ кави, як псевдо отрута для зливи…

 

З кожним ковтком ста╓ байдуже ск╕льки лишилось часу,

 

Наприклад, капцю в болот╕ чи неск╕нченним нервовим зривам,

 

Що з кожним невдалим ранком примушують дуже рясно

 

Гомон╕ти м╕й писок на мов╕ з╕ псевдо суц╕льних мат╕в.

 

Що все навкруги не справжн╓, життя, мов собаче лайно…

 

Де завжди знаходиш винних – це чи Бог, чи твоя р╕дна мати…

 

Як╕ завше винн╕ у тому, що ти не герой к╕но,

 

Не герой у очах д╕вчиська, що курить тоненьк╕ цигарки,

 

Що ходить у м╕н╕ юбц╕, з голим пупком й декольте…

 

«Сонечко, я тебе люблю» мен╕ так хот╕лося гаркнути,

 

А вийшло «Я тебе хочу»... як завжди щось кажу не те…

 

Ф╕л╕жанка г╕рко╖ кави - псевдо л╕ки нервових зрив╕в.

 

Я шукаю в болот╕ капець, та марно хоч щось знайти…

 

Краще п╕ти втопитись у краплях ранково╖ зливи,

 

Якщо не вда╓ться вранц╕ п╕ти геть п╕д вс╕ три чорти.

 

 

 

 

 

И на закуску – немного прозы от автора ╤гор - УВЯДАН╤JЕ

 

 

 

С июльским приветом,

 

редактор КМД bosss,

cmd@bigmir.net

http://www.kmd.org.ua


В избранное