Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay
  Все выпуски  

Новости "Клуба молодых дарований"


Новости Клуба Молодых Дарований

Выпуск №74

Месяц октябрь, как оказалось, хорош для написания прозы и плох для написания стихов. По крайней мере, в нашей сегодняшней рассылке, против обыкновения, почти паритет между прозой и поэзией.
А ещё в октябре можно было бы отметить второй в этом году день Львова (первый был в мае): сразу двое хороших авторов признались в любви к этому городу. Читайте их, и не только их, в нашей рассылке.


Стрельченко Серг╕й:

Ос╕нн╓ №1

В╕дчуваю життя у кл╕тинах розбито╖ осен╕
Програю навмання, недописан╕ кимось куплети
Заокруглене л╕то пог╕ршить здоров'я морозами
Нас ряту╓ в╕д сплячки вино з паперових пакет╕в

В╕дчуваю життя, заростаючи кволою прозою
Розгр╕баю думки, накладаю на деяк╕ "вето"
Ми так швидко ╕шли, щоб тепер зупинитися в осен╕
В наших в╕льних пад╕ннях вбачаючи прив╕д для злет╕в

Серед фосфорних ст╕н, що вноч╕ засв╕тилися ╜ратами
Серед виру рядк╕в, що навряд чи колись стануть в╕ршем
У завмерлих т╕лах в╕дчуваю кл╕тини ╕ атоми
Вони вкрилися льодом, зробивши й мене холодн╕шим...




Альб╕на:

дивноос╕нн╓

Зал╕зла в плейл╕ст жовтоосен╕
Спинила стрибок з п╕дв╕коння
Так н╕жно замр╕яли оч╕,
Й тривожно сп╕вали ворони.

Ми разом смаку╓мо в╕рн╕сть,
По крапл╕ розпивши натхнення.
( Занадто тверезо для Серця
╤ надто нестерпно легеням).

Шукай дивних ансвер╕в критики
Спиняй мо╓ бачення ноч╕.
Cтрашно? А ти не зациклюйся.
Я - дивна? А ти цього хочеш.

Занурюю оч╕ у вогнище.
Палаю. Довол╕ банально.
Ти в╕риш: я ще тривожуся,
Як краще тебе прив╕тати…

Вишневим серпанком надпристраст╕
Виводжу замр╕ян╕ символи.
Ти см╕йся, мабуть, я пробачу.
Соб╕. Свою н╕жну нестриман╕сть.




Ефим Шифрун:

(я знаю) проплюнусь

дай
просочусь
проплюнусь
прогребу
пройду через стекло
солнцезащитных
очков
глотая ультрафиолет
растаяв от тепла
бабьего лета
взлетая
над крушащимся
мостом
томиться пеплом
растаманских будней
мирской покой
неспешно обретая
со стороны
смешно
я знаю




Серповидець:

Спатоньки

Хропуть хоробр╕ розуми в зн╕кчемлен╕м св╕танку
Загнивше сонце в далин╕ хвор╕╓ на коросту
Лети, безкриле ласт╕в`я, вмирати дуже просто
А ми тебе... а ми в тебе з гвинт╕вки, як в бляшанку

А ми тебе уб`╓мо, захоронимо, задушимо
Заплющимо тво╖ безмежно-ясно-син╕ оч╕
Ти будеш умирати угасати ╕ ворочатись
Ворочатись в урочищ╕ в болотянист╕й гущ╕

Ти будеш загусати в мутну манну кашу з бруду
В тво╖й душ╕ залишаться «картонк╕» ╕ «ап╕лк╕»
Тоб╕ вже не присниться як тремтять в лугу соп╕лки
А лиш огидн╕ скреготи ╕ писки снитись будуть

Хропуть хоробр╕ розуми в зн╕кчемлен╕м св╕танку
Загнивше срнце в далин╕ хвор╕╓ на коросту
Лети, безкриле ласт╕в`я, вмирати дуже просто
Ми житимемо в╕чно, але будем м╕цно спатки




Адела╕да:

Like she did 1000 times before (С)

Я чиста стор╕нка твого альманаху претенз╕й
Лови - не сп╕йма╓ш , я знову втекла з - п╕д в╕нця
Тво╖х резолюц╕й, вакац╕й, ╕ псевдо - протекц╕й
Я знов усм╕хаюсь - бо знову не та ╕ не ця.

Тво╖ де жа вю - то мо╖ в╕льнонайман╕ вбивц╕
Чатують...Сховавшись п╕д ковдру солодких вогн╕в
Я знов прокидаюсь - на ши╖ криваве намисто
В╕д н╕жних ц╕лунк╕в мо╖х самострачених дн╕в.




Денис Коршак:

Сирник

Тут у Львов╕ ранок почина╓ться сирником(який зрештою на мо╖й паралел╕ проза╖чно називають зап╕канкою), ранок почина╓ться кавою звареною сестрами близнючками, що навмисно облаштувалися у безпосередн╕й близькост╕ до ратуш╕ ╕ оперного(найненависн╕ших об’╓кт╕в для тутешн╕х екскурсовод╕в).

Ранок почина╓ться згадками, а як насл╕док, мовчанням ╕ пов╕льним в╕дтворенням д╕йсност╕(реальност╕) п╕сля веч╕рн╕х "Старих Ринк╕в".

Ранок почина╓ться х╕ттю, ╖╖ тамуванням, але про це ╕ншим разом.
______________________________________________

В момент коли нам подають сирник, поп╕льничка вже повна. Ти п’╓ш ройбуш(1), а я звичайн╕с╕ньку каву, пов╕льно в╕дтинаючи шматочки ранкового почастунку з нав’язливим ароматом ван╕л╕ ╕ родзинками.

я ЛЮБЛЮ РОДЗИНКИ, мабуть саме тому в мо╓му шматочку ╖х аж надто багато, вони зл╕плюються одна з одною утворюючи сво╖ ностальг╕чно-виноградн╕ конгломерац╕╖. Формуючи химерн╕ малюнки на рихлому б╕лому пергамент╕ сирника. Випираючи з нього, як к╕стки(для ворож╕ння, якогось з посл╕довник╕в культу Voodoo). ╤ все це п╕дтверджу╓ться посм╕шками сестер близнючок ╕ непоборним смородом ван╕л╕.

Я д╕стаю авторучку ╕, ф╕ксуючи мить символ╕чного прозр╕ння, залишаю на серветц╕ напис товстелезними л╕терами, що б╕льше схож╕ на плями:
"Моя л╕ва рука пахне тобою,
А права – ╕ншою, але майже такою, як ти."

Ти ж пов╕льно потягу╓ш ройбуш(1) час по час доливаючи чергову порц╕ю з брунатного, глиняного чайничка, паралельно докурюючи залишки тютюну з╕ свого рожевого(2)
(з котиком(3)) кисету(4).
А пот╕м трьома ф╕л╕гранними рухами четверту╓ш власну порц╕ю сирника, так щоб кожна з родзинок, що заховалися глибоко в його т╕л╕ (╕ визирають лише сво╖ми чорними переляканими в╕чками) була окрасою окремого шматочка.

Ну а я у стовпчик рахую ск╕льки потр╕бно таких, як ти, щоб встановити р╕вновагу родзинок.




Альб╕на:

Для тебе

Н╕коли не любила планувати л╕то. Це якось дивно, розкладати по полицям сво╓ законне право свободи. Хот╕лося всього, вже ╕ зразу. Але найб╕льше хот╕лося розд╕лити це все з тобою. Показати тоб╕ гори, бо ти там ще н╕коли не був, пострибати разом з парашюту, бо ╕ це буде вперше в тво╓му житт╕, подорожувати автостопом, в╕дкриваючи тоб╕ красу р╕дних кра╓вид╕в… Сам того не в╕даючи, ти був мо╖м щасливим тал╕сманом, мо╖м маяком, що вказував куди я повинна повертатися.
Л╕то запрошувало у сво╖ гаряч╕ об╕йми. Спочатку довколишн╕ Винники, Задорожн╓… прогулянки в парках, безсонн╕ ноч╕ на п╕дв╕конн╕… Бажання то забути про все, то навпаки – пам’ятати ╕ боротися за сво╓ щастя. За тебе, ╕накшими словами.
Шукала в╕дпов╕дь у втеч╕. Прикро з╕знаватися, але я боюся розставляти крапки над нашими з тобою «╕», оск╕льки це може стати початком к╕нця. Чи власне к╕нцем.
Спочатку все йшло за планом. Я ╖хала у мо╓ любе ╕ вже майже р╕дне Дубно у передчуття великого д╕йства ╕ дощу. Довго ставила намет. Ще довше йшла протоптаною стежкою до ╤кви, скупатися. Теч╕я, холодна вода… «Тоб╕ сподобалося б»,- проноситься в голов╕ ╕ я одразу ж замерзаю. «Альт» як завше заповнений ╕ темний, знайом╕ обличчя, час в╕д часу п╕д╕ймаю руку для прив╕тання. Сцена. Концерт. Танцювала п╕д дощем, заворожена музикою ╕ п’янкою атмосферою свята. Божевол╕ла в╕д емоц╕йност╕ «Гапочки», «МБП» та «Серцевого нападу»,
з нетерп╕нням чекала на «Полинове поле». Дощ лив, як з в╕дра, одяг можна було викручувати, раз по раз штовхав хтось ╕з натовпу слемер╕в, м╕сця ставало все менше – ╕ все це я усп╕шно ╕гнорувала. Музика проникала всередину, п╕д╕ймала над буденн╕стю, наповнювала душу ейфор╕╓ю (нехай сховаються вс╕ наркотики ╕ алкоголь св╕ту)…
Три дн╕ проведен╕ на фестивал╕ давали час подумати. Над тим, як погано без тебе ╕ важко з тобою, над нашими нечастими зустр╕чами ╕ довгими розлуками, над мо╖ми листами до тебе ╕ тво╖м мовчанням.
Щодня все б╕льше приятел╕в. Обм╕н телефонами та аськами. Сп╕льн╕ фотограф╕╖ та об╕ди. Екскурс╕я в замок ╕ н╕чн╕ сп╕ви б╕ля намет╕в, бо ж хто при╖хав сюди спати? Небо залите м╕сячним сяйвом, з╕рки, прогулянка н╕чним м╕стом ╕ гарячий шоколад в бар╕. Рожевий св╕танок. Нас вже б╕льше, хтось прин╕с г╕тару, сн╕данок з п╕снями ╕ легкою втомою. Колись тоб╕ подобалося як я сп╕ваю. Принаймн╕ ти так казав…
Я повернулась, щоб за деякий час знову втекти, цього разу на Волинь. Без карти та ч╕ткого пункту призначення потрапила на Гряду. Св╕тязь манив сво╖м темним полиском, а повня так звабливо прокладала дор╕жку в╕д мого серця до води, що не п╕ддатися спокус╕ було неможливо. Тепла ╕ м’яка, як шоколад, вода атласом обгортала т╕ло, зн╕маючи втому , залишаючи натом╕сть спок╕й. Я дивилась на зор╕, згадувала минуле л╕то, тод╕шню себе ╕ свою горд╕сть за красу мо╓╖ Батьк╕вщини. Хот╕лось стати св╕тязянкою, як писав М╕цкевич,
╕ залишитись назавжди серед цього величного спокою, п╕д св╕тлом улюблено╖ повн╕…
Але ж в такому випадку ми н╕коли б не зустр╕лися б╕льше. А я ще так мало тоб╕ сказала.
Так вже повелося, що це л╕то нерозривно пов’язане з водою. Тож херсонський Дн╕про був мабуть, найжадан╕шим для мене спогадом про м╕сто. Я знову ╕ знову п╕рнала до дна, плавала до болю в руках ╕ думала про тебе. Що робиш зараз? Як почува╓шся? Хот╕ла стати на мить тво╖ми очима, щоб ти побачив навколишню красу, щоб в╕дчув те, що ╖╖ маг╕ю, захопився ╖╖ образами…
Знову музика , фестиваль, концерт, н╕чний Дн╕про, невагом╕сть т╕ла на вод╕. В╕дчуття як щемить у грудях при одн╕й лиш згадц╕ про тебе, «Як ти? Що нового? – Ваш абонент …»
Прекрасне м╕сто. Красивий порт, льв╕вськ╕ трамва╖, екскурс╕╖, фотограф╕╖, багато усм╕шок ╕ позитиву. Пам’ятники, люди, парк, сквери, кафе ╕ кв╕тков╕ ятки, кавуни ╕ виноград, танц╕ навколо та╓мничо╖ «И»… ╤ по╖зд до наступного м╕ста - незнайомця – Запор╕жжя. Авт╕вки. Дерева. Довгий проспект. Типове промислове м╕сто, проте наповнене шармом в╕трин, мост╕в, площ. Гра «Я сама соб╕ г╕д», в╕дпочинок ╕ розваги на дитячому майданчику, знайом╕, нов╕ обличчя та ╕мена, пост╕йн╕ жарти та творча атмосфера художник╕в. Дорога
до чи╓╖сь дач╕. Р╕дний спальник ╕ сон про тебе…
Коли починати ранок з сонця ╕ персик╕в – то день неодм╕нно буде хорошим. Ми ╖хали на Хортицю. Святе м╕сце для кожного св╕домого укра╖нця. Тут наш╕ пращури молилися богам, про що св╕дчать давн╕ капища язичник╕в; тут жили ╕ вмирали славн╕ предки -- козаки. Сюди й зараз при╖жджають з ус╕╓╖ Укра╖ни неоязичники, щоб наповнити себе енерг╕╓ю р╕дно╖ земл╕, в╕ддати шану тисячол╕тн╕м традиц╕ям. Тут кожне дерево схоже на якусь ╕стоту, а н╕чне пов╕тря наповнене неясними звуками ╕ шепотом дн╕провських хвиль.
Я дивилася на вогонь ╕ дякувала небу за летке в╕дчуття гармон╕╖ ╕з собою. На тому берез╕ били в рею – люблю цей звук, в╕н заспокою╓ ╕ заколиху╓. Шкода, що ц╕╓╖ мит╕ тебе нема поруч, ти б теж закохався у Хортицю, у ╖╖ та╓мнич╕ кола кам╕ння, у стар╕ дерева та ледь чутн╕ колисков╕ Дн╕пра. Св╕танок ╕ зах╕д тут дуже схож╕ за кольором, обох по╓дну╓ сво╓р╕дна рожева гама. В╕д р╕ки в╕╓ прохолодою. Я крокую стежиною, пам’ять фотоапарата практично заповнена, ╕ вже два диски фоток -- в рюкзаку.Я везу тоб╕ сво╖ спогади
╕ величезну к╕льк╕сть стоп кадр╕в життя. Я розкажу тоб╕ як все було, прогулюючись на Кайзер╕ чи в Стрийському парку. Так пом╕ж ╕ншим натякну, що де б я не була ╕ ск╕льки тв╕й незгасимий маяк все одно притягне до себе. Бо я так люблю тебе, Львове!




И ещё одно произведение от Olvia Jaguar для тех, кто любит Леонардо да Винчи - Нев╕домий Леонардо: http://www.kmd.org.ua/cgi-bin/myAccount/myAccount.cgi?action=dp&p=p&eqAction=drawTblJb&tbljbId=proizvList&tDAR=1&proizvId=11711&proizvRubId=3&vs=2/scId=6&eqVs=2/scId=4


С октябрьским приветом,
редактор КМД bosss,
cmd@bigmir.net
http://www.kmd.org.ua

В избранное